Третій лишній: чому Порошенко та Епіфаній вирішили усунути Патріарха Філарета або як віра стала «розмінною монетою» в боротьбі за владу й гроші…

Варіант 2: Чому битва за «престол» політичний спричинила війну церковну або як і для чого «кіллери» усували Патріарха Філарета…

Об этом сообщает Футляр от виолончели

Вже більше як пів року наша держава знаходиться під керівництвом Президента Володимира Олександровича Зеленського. Та попри такий не малий період приходиться констатувати , що відлуння передвиборчої президентської боротьби й наче не покидало домівки українців. Навіть факт перемоги пропрезидентської партії «Слуга народу» на виборах до Верховної Ради не дав такого бажаного і потрібного всеукраїнського душевного спокою.

А це все пов’язано із тим, що крайні політичні війни в Україні відбувались виходячи далеко за межі толерантності, найперше до українського народу. За останній рік-півтори нашу націю хотіли пошматувати, поставити на коліна, вбити, і де-факто – такого масштабного сіяння розбрату Україна ще не бачила. Опоненти настільки прагнули перемоги, що в прямому значенні поставити під удар існування України як держави.

Адже в час, коли на нашій території окупант вбиває нас, нам потрібна єдність, а її якраз, навпаки – прицільно й масштабно знищують. Нажаль, методи боротьби стали далеко не політичними і були й гіршими і найганебнішими за всі часи незалежності країни…

Найбільше відзначився, і м’яко кажучи, не з найкращої сторони тодішній Президент Петро Олексійович Порошенко. Адже розуміючи, що банальним чорним піаром проти опонентів, чи всеукраїнським туром до виборців перемоги йому не здобути – він пішов шляхом дестабілізації народу, що мав на меті розділити нас: мовою і вірою. Та найгірше, що насправді, а ні мова, а ні віра для нього принципового значення не мають – це лише інструменти у боротьбі за «трон». Ще під час виборчої кампанії величезна кількість політологів критикували шалене демпінгування подій щодо «Мовного закону» і «Томосу».

Та коли стояло на кону Президентське крісло – то його явно не хвилювали не найкращі наслідки, швидких передвиборчих ходів. Так, зараз можна констатувати, що доля українців для нього не була важливішою за не до кінця обдуманий піар хід. Як висновок: «Мовний закон» все ж вимучили його ставленики у тодішній Верховні Раді, та він неабияк завдав такого непотрібного нації, і водночас такого потрібного йому удару – розбрату.

Звісно, «Мовний закон» приніс у наші домівки багато дискусій і ворожнечі один до одного, але головним, масштабним ударом по народу — став удар по вірі. Адже віра в Бога – це сакральний скарб нашої нації, який століттями давав нам силу на боротьбу із загарбниками. Віра не дала згинути нам в часи «Голодомору». В кожному українському домі молитва була і є захисником від всіх бід та негараздів. Саме віра є невід’ємним, величним і незнищенним чинником збереження нашої нації та державності, і саме через неї Петро Порошенко мав намір, і частково зробив це – залізти в наші голови і маніпулювати задля своїх жадібних владних цілей. Головним аспектом проникнення через віру став «Томос». Так, це на перший погляд найвеличніша подія для українських християн, і такою вона б могла бути якби не ряд наслідків що в результаті стались…

Забігаючи наперед, нажаль – сам «Томос» по факту не є тим могучим документом, що дав Україні на сто відсотків Незалежну Церкву! Але водночас ним вбили дещо набагато більше і значуще для України і для кожного з нас – це роки самостійного становлення міцної і по факту Незалежної Української православної церкви, знівелювали весь труд і життєвий шлях Великого Патріарха Української православної церкви Київського патріархату, Патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета. Саме він зробив історичний виклик цілій системі – почав рух у бік автокефальної, тобто незалежної Української православної церкви, за що й від єпископату Московської патріархії отримав анафему — церковне прокляття.

Патріарх Філарет, як головний борець за автокефалію був потрібний Порошенкові для здобуття «Томосу», і сам, звісно, мав величезне бажання добитися цілі всього свого життя – Незалежності української церкви. Та в результаті його використали і мали намір позбутись назавжди. Як висновок – вже понад рік триває масштабна кампанія з очорнення його репутації. Та розумна людина розібравшись у ситуації зробить аж ніяк не той висновок, що буде зручний як Петру Порошенку, так і Предстоятелю Православної церкви України Епіфанію.

Все на перший погляд вкрай заплутано, але насправді — доволі просто. Для отримання «Томосу» наша держава мала вибрати єдиного Предстоятеля Православної церкви України. Крім того, за параметрами які виставляв Константинопольський патріарх Варфоломій – Філарет не міг подавати свою кандидатуру. Як висновок Філарет прийняв умови Константинополя і 15 грудня 2018 року у Софії Київській на установчому соборі нової Церкви – Православної церкви України домігся обрання предстоятелем ПЦУ митрополита Епіфанія (Думенка). Але це все відбулось за умови, що Патріарх буде керувати Українською православною церквою в Україні, а новий глава представлятиме Церкву ззовні, в православному світі. Та згодом, після того, як Епіфаній був обраний, та разом із архієреями, які голосували за правління Філарата, зрадили його.

Повертаючись до самого «Томосу», то він не такий, як мають усі інші церкви. Українська автокефалія обмежена. Ми багато чого не можемо відповідно до нього робити, бо залежні від Константинопольського патріарха. Варфоломій не визнає і не хоче визнати Українську православну церкву патріархатом, а відповідно — в Україні не Патріархат. За церковними канонами Патріархат не може бути в складі Патріархату, а тому Константинопольський патріарх Варфоломій – не може визнати Філарета Патріархом.

В кінцевому висновку наданий Україні «Томос» надає виключно неповну автокефалію! Тобто, наша Церква є Митрополією, яка підкоряється Константинополю. Відповідно до цього всього, щоб отримати «Томос» для піаркампанії, Порошенко мав позбавитись від Філарета, що він і зробив за допомогою Митрополита Епіфанія. Та верхом цинізму з боку тодішнього Президента було те, що знаючи суть тексту «Томосу», він його приховав від Філарета заради втягнення у піаркампанію. Крім того, напевне із ціллю, щоб Патріарх спокійно і без шуму відійшов в сторону… І тут, його на державному рівні нагородили почесним званням Героя України. Та вже за кілька місяців його почали знищувати. Його учні на чолі із Епіфанієм, що клялися у вірності зненацька почали розпинати свого духовного батька. Цікавим і бездушним став той факт, що його намагаються вигнати з Патріаршої резиденції (рейдерськи вже оформили на себе і захопила ПЦУ), яку він збудував ще в 70-х роках минулого сторіччя, і також з Володимирського собору, де він регулярно служить ось уже 53 роки.

Підводячи чітку лінію ми розуміємо, що Константинопольській патріарх хоче мати першість та бути вищим за усіх Патріархів. А з цим не погоджуються Православні церкви і відповідно – не визнають наданий Україні «Томос».

Амбіції Патріарха Варфоломія мати владу над церквами звелись до того, що документ-«Томос» не надав сто відсоткової автокефалії за яку ціле своє життя бореться Патріарх Філарет. У висновку – Варфоломій вказав П.Порошенку чіткі умови для швидкого отримання «Томосу», і це – усунення Філарета (тому, що йшла загроза як від рівного Патріарха) і неповна автокефалія яку вони на час передвиборчої гонки приховали.

Та якщо з Петром Олексійовичем все більш-менш зрозуміло – його ціллю будь-якою ціною було Президентське крісло, то Митрополит Епіфаній у своїй особі став Іудою 21 століття. Він зрадив свого духовного батька, наставника, він вибрав шлях, де не прагне служити церкві і Богові, як це робить Філарет, а вибрав шлях де церква повинна служити йому… Нажаль, Епіфаній вирішив прожити легке і зручне життя земне, а Філарет все робив, щоб здобути життя вічне… Та суд Господній близько…
Парафіяни Володимирського
Собору