Досягнення музейної науки: лядський цирк, економічний кримінал та сексуальні збочення.

Досягнення музейної науки: лядський цирк, економічний кримінал та сексуальні збочення.

Восени, після недовгих роздумів та осяянь смарагдова влада об’єднала під одним дахом коня, осла і трепетну лань. Тобто міністерства культури, молоді, спорту і ще чогось, що мало назву «Мінстець». Можна одразу спрогнозувати, що прорив новому міністерству гарантовано. Тільки в якому напрямку?

Почнемо з культури. Як відомо з багатьох напівтаємних джерел, керівники багатьох установ, в тому числі культури, призначались за гроші. Дав п’ятдесят тисяч іноземних грошей – і ти - очільник національного музею. А люди, що продали тобі посаду, не мають морального права втручатись у твою діяльність. І з’являються такі собі власники і власниці кріпосних душ. Вони можуть карати, милувати, знімати з посад, давати або не давати премії, звільняти – в повній мірі насолоджуватись владою.

Сучасна система трохи захищає громадян від каліцтва та фізичних знущань, але, на жаль, не захищає від знущань моральних з використанням посадового положення. Багато місяців стояли пікети під Мінкультом з вимогою розібратись у сучасній «салтиківщині» Нацмузею архітектури у Пирогові. Нові куратори культури, інформації, молоді та спорту повинні зрозуміти: наскрізь корумпована музейна галузь далі так функціонувати не може. Під загрозою – музейні колекції, які вартують мільярди, будівлі та земля.

Для того, щоб сторонні спостерігачі могли уявити атмосферу, що планує в закладах культури, спробуєм змалювати портрет очільниці музею, відомої вузькому загалу фахівців генерального директора Національного музею архітектури у Пирогові Оксани Повякель.

 

Ця персона уособлює крайню стадію занепаду музейної галузі та остаточну перемогу профанів над фахівцями.

Взагалі, за нормальної системи призначень, Повякель не могла б ні в якому разі претендувати на посаду очільниці національного музею, флагману галузі. Але вона, як і багато інших, в силу відомих обставин була призначена керівничкою.

Повякель не мала видатних досягнень, не була відомі в музейному або науковому середовищі. Її призначення в цивілізованому світі називаються «корупція».

Призначення Повякель – це якийсь лядський цирк з імітацією конкурсу та замовчуванням криміналу з боку фігурантки. А до цього, навесні, Оксану Теодозіївну, в той час, в.о. генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України нагородили почесним званням "ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ".

Напевно, в. о. нагороджується вперше в історії відзнаки. Чому в.о.? Та тому, що на момент її призначення у 2017-му році стаж її музейної діяльності - 2 місяці (ДВА МІСЯЦІ!) не дозволяв їй обійняти посаду за конкурсом. «Почесні звання України присвоюються особам, які працюють у відповідній галузі екон. та соціально-культ. сфери, як правило, не менше 10-ти років, мають високі трудові досягнення і професійну майстерність, якщо інше не встановлено Положенням про почесні звання України». Це – з «Положення про почесні звання України». Десятирічку – за півтора роки! Колись в Радянському Союзі був подібний стаханівський рух. Вочевидь, в Мінкульті започаткували подібний повякелівський рух. Були – стахановці, допрацювались - до повяківців.

Але, попри подібні «соціально-економічні та культурно-освітні» досягнення, а також особливу любов Міністра до окремих підлеглих, несправедливість все-таки присутня. Пані Повякель недоотримала, як мінімум, ще кілька почесних звань України. Так, вона мала б отримати ще:

1 “ЗАСЛУЖЕНИЙ ЛІСІВНИК УКРАЇНИ”  - за часи керівництва в.о. гендиректора Повякель без жодних документальних дозволів винищено кілька гектарів заповідного Голосіївського лісу, що входить до території очолюваного нею музею. Складено відповідні акти, виявлено більш ніж півтисячі зрізів цінних дерев, порушено кримінальне провадження, виписані адмінштрафи. Розслідування активно блокується з боку Міністерства та окремих народних депутатів, які задіяні в даних злочинних діях.

2. “ЗАСЛУЖЕНИЙ ЕКОНОМІСТ УКРАЇНИ” – як показали перевірки Аудиторської та Фіскальної служб, за часів Повякель та її попередників музею завдано збитків на кілька мільйонів гривень. Розвал роботи спричинив різке падіння відвідуваності, та, відповідно, грошових надходжень в касу музею. Фінансові порушення та зловживання потягли за собою зниження бюджетного фінансування закладу. Успіхи вражаючі!

3.“ЗАСЛУЖЕНИЙ ДІЯЧ НАУКИ І ТЕХНІКИ УКРАЇНИ”  - Тут досягнення ще більш вражаючі. Знищено більшість наукових відділів музею. За десять років музеєм не проведено ЖОДНОЇ наукової конференції. Не видано ЖОДНОГО наукового збірника. Не захищено ЖОДНОГО кандидата чи доктора наук. Сама виконувачка обов’язки гендиректора не має ЖОДНОГО досягнення в музейній чи історичній галузях. А от з технікою значно краще. Гендиректором, заступником головного бухгалтера Ласюк та завгаром розроблено - щоправда, не запатентовано  - особливий режим роботи касових апаратів, які під одним номером видають кілька фіскальних чеків, що потім успішно продаються довірливим відвідувачам. Різниця коштів іде в кишеню директора на «розвиток науки і техніки».

4.“НАРОДНИЙ АРХІТЕКТОР УКРАЇНИ” – Як же без цього! Директор Музею архітектури просто зобов’язаний бути Народним архітектором! Адже інших архітекторів в штаті музею на сьогодні не працює. Є і «видатне» архітектурне досягнення – будівництво кількох сотень метрів паркану з «колючкою» за явно завищеною ціною та без тендерної процедури, скромно названого «капітальним ремонтом»! Був колись «народний академік» Лисенко, що боровся з генетикою – «продажною дівкою імперіалізму». Відповідь Мінкульту на виклики сучасності – «народна архітекторка» Повякель! Огородимо культуру від сторонніх зазіхань!

5.“ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ УКРАЇНИ” – Так, трохи не забули! За часів «народної архітекторки» учасники повяківського руху потруїли безхатніх собак, яких утримували волонтери біля музею. Собак потруїли одним з найбільш жорстоких методів – додаванням в їжу голок. Тварини загинули страшною смертю. «Архітекторка» доклала максимум зусиль, щоб винні не були знайдені та покарані.

І насамкінець…

6.“ЗАСЛУЖЕНИЙ ЗАХИСНИК ПЕДОФІЛІВ” – Це просто сюрреалізм! Достеменно невідомо, які саме інтимні стосунки пов’язують Повякель із працівником Національного музею історії України Пашею Островським. Але саме він є постійним відвідувачем її кабінету, де вони зачиняються задля спілкування і мабуть розради. Адже саме Паша Островський постраждав від людської черствості – поліція затримала його за розбещення малолітніх – той зі спущеними штанами бігав по парку за дітьми. Аргументація пана Островського проста: - Хтось же повинен їх навчити життю! Його не зрозуміли - «Вчитель» був взятий під варту, але випущений під заставу в 38000 гривень(!), яку за нього внесла саме пані Повякель. Мабуть, не змогла б витримати його тривалої відсутності.

За час короткого, але бурхливого керування музеєм гендиректора здійснила значно більше досягнень, ніж можна описати в короткому нарисі. Так само вона претендує і на «заслуженого юриста», внаслідок системного порушення законодавства, і на «заслуженого профспілковця» за перешкоджання діяльності профспілкам, але далі слово – за правоохоронними органами. Замість звань, очевидно, будуть терміни і конфіскація. Є  в пенітенціарній системі інші звання.

Що ми маємо в сухому залишку? Тітка, яка неправильним та нечесним шляхом призначена керувати великим складним колективом, перетворюється на таку собі Салтичиху-самодурку. Це закономірний результат. Коли нема конкретної фахової мети, вся діяльність зводиться до заробляння грошей та задоволення своїх амбіцій та комплексів. Повна відсутність концепції розвитку, невміння організувати та вмотивувати колектив, зрештою, повна профнепридатність мали б отримати бодай якусь оцінку кураторів від міністерства.

Біда в тому, що профнепридатність одних перегукується з такою самою других. А безвідповідально призначена на посади керівничка, нехтуючи на трудовим, фінансовим, будь-яким законодавством, показує «чудеса» сучасного українського музейного менеджменту. Міністерство культури, очевидно, небезкорисливо, спостерігає за цим музейним трешняком, роблячи вигляд, що це його не обходить. Хоча контракт, укладений з горе-директоркою, безбожно нею порушується, але вчасно змащені коліщата мінкульту крутяться.

Що ж, задача для нових очільників Міністерства складна, але вирішувана. Потрібно мати силу і волю зламати цю зловісну систему нищення культури. Інакше їх похід у владу буде мати не нульовий, а від’ємний результат. В будь-якому разі, наслідки діяльності таких горе-керівників довго будуть даватися взнаки музейній галузі.